Знай наших!!!

Майоров О.М.

Козак А.М.

Юні таланти. Вокальний ансамбль "Дивограй" та керівник Балюк Н.С.

Народний хор під керівництвом Ілюшик Євфалії Борисівни 

ЗОШ I-III ст. ім. Ю.А.Ярощука с.Сереховичі

Відкриття памя'тника "Сім'ї"

Сучасний дитсадок

Церква Святого Пророка Іллі

  Слава про село Сереховичі гриміла у 60-их, 70-их, 80-их роках на всю округу. Своїми господарниками, державотворцями, військовими, лікарями, вчителями. народним хором під керівництвом Ілюшик Євфалії Борисівни, духовим оркестром під керівництвом Ілюшик Володимира Григоровича. Їх діти і внуки продовжують сімейні мистецькі традиції ─ дочка Даніана Володимирівна, в оркестрі флейтисткою, внук Максим у балеті Волинського народного хору. 

  У рідному селі сьогодні популяризує пісню, зокрема родина Балюків (Наталія Семенівна у місцевій школі та Сергій Григорович у клубі).

 Мужньо охороняли Батьківщину пілот ─ винищувач-бомбардувальник Білоус В.І., полковник ─ начальник технічного відділу військово-топографічного управління генерального штабу ЗСУ Балюк В.Д., полковники Жолоб С.П.,   Козій С.К., Муха С.С., Шимчук Т.І., Колесник Л.Б.

     Продовжують звитяжні традиції військових сереховичани ─ учасники АТО, що захищають незалежність України сьогодні. Грабовець В.К.,      Козак А.М., Кисляк А.П.,            Лютинський О.М., Баран Ю.В., Балюк В.П., Балюк В.В., Майоров О.М.

 Світила медицини, що давали надію людям на життя: лікар-фтизіатр, кандидат медичних наук Жолоб В.В., лікар-терапевт, доктор медичних наук Жолоб В.М., вчений-мікробіолог    Сметюх М.А. Покращував екологічну ситуацію в Україні господарник «Заслужений лісівник України»     Карпук А.І. На ниві науки плідно працював науковець інженер-геолог Шимчук О.С. Виводили у світ молоде покоління вчителі «Відмінники народної освіти» Тарасюк О.К., Жук М.І.

   Початок ХХІ століття ознаменував появу поетів та письменників, що виносили на-гора джерела мудрості, вічні істини та естетику художнього слова. Це Бондарчук А.І. ─ член НСПУ, член НСПЖ, народний депутат І скликання незалежної України, автор книг «Стежки до хати», «Знімали у тайзі кіно про хліб», «Обірване коріння нації», «Хроніка волинського ″камікадзе″», «Непокарані вбивці Нації» «Юхим Ярощук: людина, громадянин, державний діяч» ,автор поетичних збірок «Недоспівана пісня», «Знедолена», Олександрук Г.О., автор поетичних збірок, в тому числі дитячих, Сандар С.Я.

   Ми мріємо, що село відродиться і славному роду не буде переводу. Тому в селі формується центр Сереховичівської об'єднаної громади. Славні традиції, славна історія, славна земля забуяє новим цвітом. І перша квіточка у тій громаді - це сучасний, новий дитсадок, збудований завдяки старанням сільського голови Шиманського Р.Т.

   Віримо, що наступні покоління будуть пам'ятати кращі традиції, історичні надбання та здобутки попередників і прославлятимуть своє рідне село Сереховичі на всю Україну.

Олександрук Г.О.                                                Сандар С.Я.

         Найдавніша вулиця села

  Найдавніша вулиця села Сереховичі ─ Центральна. Протяжність цієї вулиці близько 4,5 км. Починається вона із західної околиці села, де розміщена тракторна бригада, а закінчується неподалік села Грабове. Вулиця раніше мала назву Радянська, проте зовсім нещодавно її змінено на Центральну. На ній знаходиться 118 будинків. Значна частина вулиці оперізує озеро Серех.

  Щоб потрапити до озера, мені потрібно лише перейти дорогу. Озеро в нас гарне. Воно не дуже велике, трішки заросле, але має чисту, прозору воду. В ньому водиться така риба як окунь, краснопірка, плотва, щука, карась, ротань, короп, амур, в'юн, товстолоб, линок, тюлька. Також є раки, наявність яких свідчить про чистоту водойми.

  Вулиця Центральна ділиться на такі кутки: Куток, Березове і Околонія. Я живу на кутку Березове.

  Існує така легенда :

  Жило колись в нашому краї три брати і батько Олександр. Коли сини виросли, батько запросив їх у світлицю і все, що придбав за своє життя, розділив між ними. Сереху як найстаршому дав землю навколо озера, середньому березовий гай, а найменшому - урочище грабів.

   З березового гаю за життя середнього не залишилося й сліду. Тільки назва Березове ще нагадує його жителям про ледачого сина.

 Околонія заселялася найпізніше, на околиці села, мабуть через це і має таку назву. Куток красується місцевим пляжем, на якому є волейбольна площадка, дитячий ігровий майданчик. За чистотою і порядком слідкують активісти вулиці.

   У моєму дворі ще залишилась стара хата мого прадіда Євсея, якого із сім'єю вивезли в Сибір через те, що він служив в УПА. А в хаті "совєти" облаштували маслозавод. Старожили кажуть, що з усіх ближніх сіл сюди звозили підводами молоко і переробляли його на сир, масло, сметану. Людей працювало багато, адже все робилося руками, бо навіть світла не було.

   Вулицю Центральну ще можна було б назвати Молодіжною, бо багато на ній проживає молодих багатодітних сімей. Пишаюся, що живу саме тут. Захоплююся риболовлею, милуюся голубооким озерцем. Влітку це місце для відпочинку, а взимку можна пограти в хокей, покататися на ковзанах. Дуже люблю свою вулицю... 

                                  Учень 7 класу Балюк Роман 

     Моя сім'я проживає на вулиці Приозерній, яку раніше, у давні часи, називали Торовецький куток, у радянські часи ─ Жовтнева.

   Колись, щоб мати воду, сереховичани користувалися озерами та копали ставки. І тільки за царя Миколи II у селі з'явилися перші три колодязі. Їх по праву називали миколаївським. Тодішній церковний староста Федір Поціщук доклав чимало зусиль, щоб представники земства, які довго ходили селом і шукали джерело, до нього дослухалися . Врешті-решт обрали два місця під криницю за озером в напрямку Грабового, де були землі поміщиці Леонії Цилінської, одне ─ неподалік церкви. На перші дві витратили по 14 бочок (кругів), на третю ─ 8.

   А в 1704 році у селі трапилася така оказія: син старости, Євсей, набирав у колодязі воду, нахилився, і з кишені у нього випала в криницю калитка. Щоб дістати гроші, зібрали толоку. Вичерпували воду відрами і довибирали до того, що мусили копати рівчак і спускали її в озеро. Коли на дні спорожніло, виготовили сідло і опустили в ньому в колодязь одного з чоловіків. Той знайшов згубу. У калитці виявилося 2 злотих. Старожили кажуть, що в той час салісова хустка вартувала 5 злотих. Тож можите зробити висновки, чи варті були втрачені гроші затрачених зусиль.

   Можливо, ця історія не спливла б, якби одного літа сереховичани не вирішили реставрувати ту миколаївську криницю, що знаходиться у центрі села. Ініціатором доброї справи стало подружжя Панасюків - Кузьмуків, у дворі яких знаходиться колодязь. Люди несли хто що міг: дошки, цв'яхи, цемент, фарбу. Криницю нині не впізнати. Її вичистили, підремонтували, прикрасили. А свої зусилля до цього доклали: Сачик Віктор, Бондарчук Андрій, Балюк Григорій з сином Сергієм, Матвійчуки Галина та Микола, Солов'ян Сергій з сином Павлом.

   Викликає здивування те, що на дні її збереглася дубова підлога, з-під якої і б'є джерело ─ розповіла нам вчителька ─ пенсіонерка Євдокія Тарасюк.

    Сьогодні вулиця Приозерна дуже гарна, тут живуть веселі та привітні люди, які завжди раді гостям . Гордістю вулиці є зелений куточок, який змайстрували наші батьки. Біля озера можна влітку гарно відпочити, бо там є лавки, столик, мангал. Цей куточок обсаджений берізками. Тому тут багато бажаючих відпочити.

       НАША ВУЛИЦЯ ПРЕКРАСНА .

                                                              учениця 7 класу Бондарчук Аліна

Ярощук Ю.А.

Пам'ятник "Сім'ї"

Обеліск Слави

   У центрі Серехович стоїть мужній українець і своїми дужими працьовитими руками утримує своє життя і майбутнє: правицею притримує сніп пшениці ─ символ урожаю, лівою рукою підхоплює, наче у вирі танцю, свою дружину з немовлям  ─ своє щастя, надію і любов.

   Рідна, рідне ─ це те, що тримає нас на світі і є коренем у найважливіших словах для людини: родина, рід, рідня.

   Саме родині, сім'ї присвячена скульптурна композиція у селі. 25 серпня 2015 року з ініціативи Бондарчука Андрія Івановича було встановлено пам'ятник, що уособлює шану і повагу, до тих, хто щодня сумлінно трудився і вирощував хліб, виховував дітей, творчо працював. Саме таким монументом знаний земляк хотів залишити пам'ять про себе. А реалізував його задум молодий львівський скульптор, уродженець Млинова Рівненської області, Олег Коваль.

   Очі героїв скульптури вдивляються на вулицю Ярощука, яка бере початок від Будинку культури і спрямована до населених пунктів села Ниці, Мильці.

   Вулиця Ярощука названа на честь великої людини, державного діяча, громадянина, патріота ─ Ярощука Юхима Арсентійовича. У селі добре пам'ятають Юхима Арсентійовича як хорошу, привітну людину, дбайливого господаря, мудрого керівника.

   Народився Юхим Арсентійович Ярощук 10 жовтня 1922 року.  Рано залишився сиротою. За сприяння священника Миколи Коровіцького закінчив з відзнакою Луцьку гімназію. Навчався за кошти громади. Працював старшим піонервожатим та вчителем української мови в сереховичівській школі. Після війни завідував Ковельським райвно. Одночасно закінчив вищу партійну школу та педінститут у Львові. Перебував на посадах другого секретаря Рожищанського райкому партії, пізніше ─ завідуючим обласним відділом. Завдяки йому у селі Сереховичі в 1950 році була відкрита середня школа. В 1957 році було побудоване її нинішнє приміщення. З 1954 по 1956 рік Ярощук працював першим заступником голови Волинського облвиконкому. У 1956 році очолив його. Був депутатом Верховної Ради України. Для відзначення пам'яті нашого земляка 10 жовтня 1972 року постановою Ради Міністрів УСРР школі присвоєно звання імені  Ю.А. Ярощука.

   За сприяння Ярощука в селі був створений народний музей, керівником і організатором якого був Петро Олексійович Поліщук. На жаль, музей перестав існувати. А сьогодні це приміщення перебудовується у музей історії села, з ініціативи народного депутата України державного діяча ─ Андрія Івановича Бондарчука.

   На території вулиці Ярощука також знаходиться обеліск Слави (пам'ятник землякам) на честь загиблих за Вітчизну в 1941 - 1945 роках.

   Раніше на місці обеліска, була церква Святої Параскеви, яка в 1946 році на свято пророка Іллі згоріла від удару блискавки.

 За допомогою небайдужих односельчан і отця Валерія (який є священиком церкви) було побудовано новий Свято-Іллінський храм, який знаходиться у центрі села. 1 серпня 2004 року церкву було освячено, а 2 серпня ─ престольне свято пророка Іллі, відзначалося в новому храмі.

   На території вулиці знаходяться сітка магазинів. В кінці вулиці знаходиться володіння (млин, тік, ферма) ТОВ ВВ "Агро" філія "Старовижівське" та тирсобрикетний завод ТзОВ "Брікет Стар". Ці підприємства разом із фермерським господарством "Соломія плюс", що орендують сереховицькі плодючі землі, вселяють віру у подальший стрімкий економічний розвиток територіальної громади та підвищення рівня життя жителів не тільки вулиці Ярощука, а й села та його околиць. Бо тільки вмілі талановиті підприємці можуть вивести наш аграрний регіон із затяжної економічної кризи.

                                                                Учениця 10 класу Сагаль Аліна

    У дворі В.Пожарчука на Шостаках зрізали старе дерево, у якому вже потемніло від старості лелече гніздо. Уже давно туди не прилітали лелеки. Опустів куток, Тільки у двох родинах є діти шкільного віку, а самих сімей на вулиці тільки семеро. А колись, згадують старожили, було гамірно від дитячого голосу, кипіло життя, люди порались біля своїх осель, доглядали великі господарства, не мали втоми від праці.

   У радянські часи вулицю було названо 17 вересня. У звʼязку із декомунізацією було перейменовано на вулицю Соборності.

   Передкуток Вєчки, про походження його назви немає єдиної думки. Деякі жителі констатують факт про те, що вулицю часто заливало дощами або від повені та постійний бруд не давав можливостей господарям довозити до своїх домівок без перешкод усе необхідне для ведення господарства. От і вєчна грязь перейшла у назву Вєчки. Тепер це вулиці Перемоги та Ветеранів. На цей куток ще іноді прилітають лелеки. Останнім часом зʼявилося 3 нових гнізда цих благородних птахів .Це дає оптимізму на відродження цієї частини села Сереховичі. Й діток щороку більшає. Уже є дві багатодітних родини Кисляків (3 дітей) та Бричок (4 дітей).

   Лелека не забуває про полійське село. Усього на його території 23 лелечиних гнізда, щороку до них прилітають пари птахів і виводять своїх пташенят й охороняють дбайливих мешканців села, які не забувають дбати про містичного птаха (роблять гнізда надійнішими). Про цих птахів складено багато повірʼїв, легенд та переказів. Вони, як ангели-охоронці, бережуть спокій та вселяють віру на відродження села.

                                                                           Учениця 10 класу Черемшук Світлана

   Зимовий день короткий. Ще тільки 17 година, а вже вечір лізе в хату. Тут світло й затишно. У грубці потріскує лоза, присипана зверху вугілля. Я трохи погрілася біля відкритих дверцят й мене потягнуло на сон. Бабуся ще не пішла додому, і я попросив, щоб розказала мені якусь билицю з життя нашого села.

   Сонце зайшло і тільки довга смуга ще горіла червоним вогнем на блідому небі. Густішали сутінки і в хаті. Я прикрила дверці. Баба Ніна розказала про історію заселення нашої вулиці. І кожне слово, як бритва, різало моє серце, вкарбувалось у мій мозок.

   Я ще була зовсім мала, коли вперше зустрілася з пращурами Харитона. Гралися ми надворі в піску. Вулицею їхав віз. Запряжений волами. Сірі тварини неспокійно ремигали, мабуть, неприємно було їм іти у ярмі. Незнайомий зупинив круторогих якраз біля нашого двора, зіскочив з воза й запитав:» Де тут Харитонова хата?».

   Він його правнук. Ми боязко перезирнулися. Мати моя запросила гостя до хати, пошанувала.

   Харитон був першим, хто поселився на цій вулиці. Він майстер на всі руки. Вмів робити печі, будувати хати, ремонтував взуття, займався бортництвом, стельмахував. За спокійну вдачу, світлий розум, золоті руки його всі любили. Коли Харитон помер, проводили його в останню путь всім селом.

   Пройшло 50 років. На вулиці поселилося ще хазяїв з 15, а куток в честь Харитона і досі називають Харитонівка.

   Замовкла бабуся. Стомилася. Тяжко зітхнула. Спогади ці нагадували золоті роки дитинства, батьківську оселю. Декілька хвилин ми обоє мовчали. Кожен думав про своє. Бабуся про батьківський поріг, його ласку, мамину пісню, а я про добро творця Харитона. Він не вмер, він живе в плодах своєї праці, в спогадах, у садку, посадженому ним же, у джерельній воді криниці, у пам'яті усіх, хто живе на Харитонівці. 

                              учениця 8 класу Грабовець Ірина